Первое место на лицейском конкурсе "Мы талантливые"!

Нещодавно зі Сполучених Штатів Америки повернувся керівник школи бойового гопака "Джура" Петро Велінець (Дубровиця) зі своїми вихованцями, які є представниками Міжнародної Федерації Бойового Гопака.

З ініціативи і по запрошенню благодійного фонду FRAC та створеного ним музею Трипілля у Нью-Йорку, делегація Міжнародної федерації бойового гопака взяла участь у фестивалях української культури великої Метрополії (Нью-Йорк, Нью-Джерзі, Філадельфія, Стенфорд) а також у Вашингтоні, Чікаго та Клівленді. Американське турне відбулось в рамках культурно-просвітницького проекту фонду FRAC "Звичаєві Школи спадкоємців мудрості прадідів".

Козаки виступали перед високоповажними американськими представниками в ООН в Українському Інституту Америки в Нью-Йорку. До складу української делегації увійшли віце-президент цієї федерації Петро Велінець, його учні Микола Басистий та Микола Деменко, а також Марія Пахолок та її донька Олена Пахолок.

У США День Незалежності України святкують 20 днів, тому щовихідних у різних містах проходили фестивалі української культури, які організовувала українська діаспора.

- За два місяці ми об’їхали 30 штатів та щовихідних демонстрували показові виступи тривалістю півгодини. Це були виступи зі зброєю, палицями, серпами. Ми виклались на 120 відсотків, адже показали програму, яку зазвичай показують десять чоловік. Метою нашої поїздки було прославити козацьку культуру та поділитись своїм досвідом з українськими американцями.

Як розповів Петро Валінець, у Чикаго існує школа бойового гопака з 1997 року, в якій займаються близько 30-ти людей.

- Ми відвідали цю школу та показали все що вміємо. Мені дуже приємно. Що українці підтримують українську культуру в Америці та розмовляють українською мовою. При православних церквах є своя громада, яка відновлює українську культуру. Ці люди ту Батьківщину, яку мають в серці, намагаються зберегти та відновити. Коли ми виступали, люди були вражені та вигукували "Слава Україні" і це було дуже приємно.

 

А можно и так!

Просто класс!!!!

Мой сынуля...

Был блеск и богатство, могущество трона,
Всемирная слава, хвала и почёт...
И было кольцо у царя Соломона,
На нём была надпись: "И это пройдёт"

Так  пізно я зустрілася з тобою.
Вже айстри пелюстками вкрили землю.
Осінній подих… Я впіймала погляд…
Мені здалося, що це доля певно.
 
Давно так не співало моє серце,
І очі не світилися щасливо!
Багряне листя падало в озерце,
Воно, як я когось уже любило.
 
- Щаслива! – скажуть люди, - Бо кохає!
Та де їм знати, що душа воліє,
Бо я впіймала лише його погляд,
А він не мій…Їм інша володіє! 

Тетяна Деменко

 

Ты  - моя любовь вечная!
Такая длинная и бесконечная.
Такая нежная, такая страстная.
Чуть-чуть ревнивая, чуть-чуть опасная.

Ты  - моя любовь вечная!
Такая милая и сумасшедшая,
Такая робкая, такая жгучая,
Чуть-чуть напугана, чуть-чуть измучена.



 
Ты  - моя любовь вечная!
Такая далекая и безупречная,
Такая мучительная, такая гордая,
Чуть-чуть нелепая, чуть-чуть притворная. 

Тятьяна Деменко

 

Не оглядывайся, иди!
Говорят, что скучают? - Врут.
Если жгло бы огнем в груди,
Значит, знали бы твой маршрут.

Не оглядывайся назад.
Говорят, что тоскуют? - Ложь.
Затеряйся и будь, как клад,
Тот, который с трудом найдешь.

Только время, как верный пес,
Все залижет, что разодрал.
Сколько кто-то тебе принес,
Ровно столько же и забрал.

Отвернись, досчитай до ста,
И в глаза больше не смотри!
В них бездонная пустота.
То же самое - и внутри.

Самое большое препятствие – Страх. 

Самая большая ошибка – Пасть духом. 

Самый опасный человек – Лжец. 

Самое коварное чувство – Зависть. 

Самый красивый поступок – Простить. 

Самая лучшая защита – Улыбка. 

Самая мощная сила – Вера. 

Самая лучшая поддержка – Надежда. 

Самый лучший подарок – Любовь.

“Людина в світ зерно нести повинна , як зерно носить людям колосок” 

(Г. Коваль);

ПОЗНЯК-ХОМЕНКО НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

Народилася 13 травня 1972 на Рівненщині. Її дитинство і юність пройшли в старовинному містечку Дубровиця над річкою Горинь. Закінчила Київський Національний університет ім.Т.Шевченка. З початку 90-их захопилася музичними фестивалями, з лауреатами «Червоної рути» об'їздила всю Україну, познайомилась з багатьма творчими особистостями. Працювала на телебаченні, мала кілька авторських програм на НТУ, серед яких «Ностальгія за піснею», «Портрет в інтер'єрі», «Дебют». Нині журналіст відділу культури газети «Без цензури». Лауреат Всеукраїнського конкурсу ім.Б.Антонича «Привітання життя» (1995р.). член літературного об'єднання «Радосинь». Автор поетичної збірки «По дорозі до казки» (2004р.), книги «Українські вісники» (разом з О.Хоменком). Хобі і захоплення: поезія, проза, публіцистика (автор поетичної збірки та двох публіцистичних книг: «Українські вісники» - 45 біографічних нарисів про відомих людей та «Київські таємниці» - збірка цікавих фактів про столицю від найдавніших часів до сьогодення). Люблю активний відпочинок, сучасну українську музику, знайома з багатьма українськими музикантами.

1993-1994 – менеджер фестивалю сучасної української пісні «Червона рута» (м. Київ). Організація гастролей, концертів, PR.

1994-1995 – менеджер рок-фестивалю «Тарас Бульба» (м.Дубно). Організація гастролей, концертів, PR.

1995-1996 – редактор музичної програми «Рефлекс» (продюсер – Кирило Стеценко) на TVТабачук. Зйомка інформаційних сюжетів, забезпечення прямого ефіру.

1997-2001 – редактор (з 1999 – головний редактор) телекомпанії «Народне телебачення України». Працювала диктором, редактором випуску, програмним директором, сценаристом і режисером програм. Мала кілька авторських програм: «Портрет в інтер’єрі», «Ностальгія за піснею», «Шалом, Україно», «Дебют».

2001-2002 – редактор телекомпанії «Атланта». Сценарист і режисер телепрограм переважно медичного спрямування.

2002-2003 – директор проекту «Хто є хто на Рівненщині» (видавничий дім «Болгов»). Збір матеріалу, редагування, робота з клієнтами, залучення їх до співпраці.

2003-2007 – редактор відділів культури (2003-2005) та соціальних питань (2006-2007) тижневика «Без цензури». Мала кілька авторських шпальт, колонки. Дві невеликі перерви – у зв’язку з народженням дітей. Звільнена у зв’язку із закриттям газети.

У 2012-2013 рр. була призначена на посаду  головного  редактора газети «Наш край»

 

Продовжуємо навчатися на Intely...
Я і раніше займалася виготовленням буклетів, брошур. Різних за формою та змістом. частіше за все працювала у Wordi. Але на курсах довелося виготовляти його в Publisher. Цікава програма...І швидко справилися із завданням. Оцінювати роботу будуть колеги та тренер.

Продовжуємо наші знайомства

Життя коротке, шлях мистецтва довгий, зручний випадок швидко проходить, судження точне, досвід нечесний. Тому не тільки лікар повинен використовувати у справі все те що необхідне, а і хворий, і оточуючі, і всі внутрішні обставини повинні допомагати лікарю у його роботі.

                                                              Гіппократ

Піонтковський Валентин Констянтинович

   У липні 2014 року ортопедо-травматологічне відділення Рівненської обласної клінічної лікарні перегорнуло чергову сторінку історії – 55 років від дня заснування. Шлях, пройдений від 10 ліжок до найбільшого відділення лікувального закладу з 89 співробітниками – це історія, створена щоденною нелегкою працею всього колективу, історія розвитку надання якісної спеціалізованої допомоги, постійного росту та впровадження нових сучасних технологій та методик хірургічного лікування.

    Розвиток відділення, шлях та напрямок руху завжди найбільшою мірою залежав від керівника підрозділу. Від самого початку і до сьогодні на чолі колективу – достойні керманичі, кваліфіковані лікарі. 

   З жовтня 2010 року на чолі ортопедо-травматологічного відділення РОКЛ — кандидат медичних наук, визнаний новатор медичної галузі України Валентин Піонтковський.

     Випускник Буковинської державної медичної академії, Валентин Костянтинович розпочав здобувати лікарський досвід, працюючи лікарем ортопедом–травматологом Хмельницької міської лікарні. Далі — закінчив аспірантуру на базі Інституту патології хребта і суглобів ім. проф. М.І. Ситенко АМН України (м.Харків). Успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: “Транспедикулярна фіксація при поперековому остеохондрозі”. Згодом — продовжує плідну наукову діяльність, ставши автором 35 друкованих робіт у вітчизняних та зарубіжних медичних виданнях, співавтором монографії “Дегенеративні захворювання хребта”.

         Кілька років роботи нейрохірургом у Чернівцях, де свого часу навчався, – і Валентин Костянтинович прибуває на Рівненщину, де очолює найбільше відділення обласної клінічної лікарні. Саме тут ось уже понад чотири роки він не лише вправно організовує роботу колективу майже з дев'яти десятків працівників, а й постійно і невтомно запроваджує у щоденну практику найпередовіші наукові досягнення сучасної ортопедії та травматології, які допомагають людям повертати якість повноцінного життя.

     Свій досвід і навички Валентин Костянтинович активно передає колегам у різних регіонах України, проводячи там оперативні втручання. Так, показову операцію тотального цементного ендопротезування кульшового суглоба він проводив у Чернівцях; операцію по стабілізації хребта – у Лікарні швидкої медичної допомоги (м.Київ), Головному військовому госпіталі України (м.Київ), Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону (м.Одеса), Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, Дніпропетровській ДЗ “СМСЧ-№6”, Чернівецькому військовому госпіталі, Лікарні швидкої медичної допомоги (м.Чернівці). І це лише частина тих операцій, які вмілі руки Валентина Піонтковського проводять по всій Україні.

       Як керівник ортопедо-травматологічного відділення, Валентин Піонтковський започаткував артроскопію (сучасні малотравматичні операції операції на колінному та плечовому суглобі, що виконуються через проколи шкіри), оперативну вертебрологію (операції з приводу патології хребта) у Рівненській обласній клінічній лікарні, розвинув у відділенні такі напрямки хірургії хребта, як: транспедикулярна фіксація (стабілізація переломів хребців металоконструкціями) та пункційна цементна вертебропластика при захворюваннях і травмах хребта (введення спеціального розчину медичного цементу в тіло ураженого хребця), стабілізація шийного відділу хребта з переднього та заднього доступів сучасними конструкціями, хірургічна корекція деформацій хребта, епідуральний адгезіоліз при патології міжхребцевих дисків (введення медикаментів у беспосередній близькості до грижі диска, що сприяє зменшенню її розмірів та зменшенню болів). Під його керівництвом активно розвивається сучасний малоінвазивний остеосинтез – проводиться фіксація переломів металоконструкціями з невеликих доступів під рентген-контролем, ендопротезування (заміна кульшового та колінного суглоба при їх патології), хірургія тазу та вертлюгової западини. 

         Валентин Піонтковський неодноразово стажувався за кордоном: Німеччина, Чехія, Росія, Польща, Іспанія, Туреччина. З травня 2003 року він є членом Міжнародного товариства малоінвазивної та інструментальної хірургії хребта (ISMISS) та міжнародного товариства ортопедів-травматологів(SICOT). 

          Постійне вивчення передових досягнень світової медицини, ґрунтовна наукова підготовка і великий практичний досвід — усе це допомагає Валентину Піонтковському успішно розвивати ортопедо-травматологічне відділення РОКЛ як справжній осередок медичних інновацій, впровадження та використання яких у щоденній практиці допомагає пацієнтам повноцінно рухатись, жити і радіти життю. 

Їм вручено чудова посаду, вище за яку нічого не може бути під цим сонцем. Вічним законом нехай буде: вчити і вчитися всьому через приклади, повчання і застосування на ділі.

                                                                                    Ян Амос Коменський

...Працюючи над темою проекту з'ясувалося, що поряд, дійсно, живуть просто неймовірно прекрасні люди. А найбільш вражаєте, що вони молоді, самодосконалі та креативні! Хочу в блозі коротенько, час від часу, розміщувати інформацію про них. Знаю, напевно, вони вам відомі, просто не здогадувались ви, що народилися вони на Дубровиччині.

...Ото ж розпочнемо....

 

Алексієвець Леся Миколаївна

народилася 24 березня 1976, м.Дубровиця Рівненської області - український вчений-історик, педагог. Дочка Миколи і Марії Алексієвців. Доктор історичних наук - 2007. Стипендії Президента України - 1995-1997 та КМ України - 1998-1999, 2003-2005 для молодих вчених, а також у галузі історії, політології, соціології, економічної теорії ім.М.Грушевського (ТДПІ, 1994), Освітнього фонду Г. Щербан-Лапіки - Каліфорнія, США, 1995, іменної - В. Косика - Сорбонна, Франція, 1996, Каси ім. Ю. Мяновського - Варшава, ПАН, 2004, іменна стипендія ВРУ для найталановитіших молодих вчених України - 2009 та ін. Лауреат і переможець всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій та конкурсів. Почесна грамота НАНУ - 2001, ВАК НАНУ - 2008, ґранти ТДПУ - 1999, 2003. Член Асоціації істориків Тернопільщини, член спеціальної вченої ради Київського славістичного університету - 2009.

Закінчила історичний факультетт Тернопільського педагогічного інституту - 1997, нині ТНПУ. Працювала викладачем від 2000 року, доцентом кафедри стародавньої та середньовічної історії - 2002-2004, від 2007 - професор кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії ТНПУ.

Автор близько 160 наукових праць, у тому числі 6 монографій із проблем вітчизняної та всесвітньої історії, 20 навчальних посібників для студентів ВНЗ України. Головний редактор міжнародного збірника наукових праць «Україна-Європа-Світ» -2008.

А головне - наймолодший доктор та професор на Україні!

Не такий страшний чорт, як його малюють!...
 
...І так продовжується наше навчання на курсах. Дякуючи Олені Михайлівні досягнення колосальні!!!!! Навіть створення цього блогу - великий крок вперед...Буду знати, що казати своїм інформатикам: - Хлопці! Роботи на 5 хвилин! І не більше....

Дорогі колеги зі святом Весни і краси! 

Навмисне вітаю Вас сьогодні! 

Просто хочу, щоб свято було у Вас кожного дня!

А жінка буває на осінь так схожа,
То тиха й привітна, а то-непогожа.
То скроні сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то повертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата:
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить.
То болю завдасть, то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі-це завше, як диво.
Так само і жінка: буває вродлива,
Буває примхлива, буває зрадлива,
Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

Автор невідомий

Ну ось нарешті розпочалися навчання на курсах історії Intel в РОІППО! Сподівання великі...